ПЛАЧ МЕСІЇ (присвячується місту Вінниці)
По сірим вулицям осіннім
У місті сірім тіні йдуть,
Бринить в повітрі сірий смуток,
Що стелить тіням сірий путь
І сіре небо плаче гірко,
І болем сірим, неживим
Зливає тугу місту мертвих,
Тим, що колись були людьми…
І всі бажання їхні сірі –
Слова та посмішки, думки...
І погляд їхніх очей сірих,
То погляд сірої нудьги...
З їх вуст злітають сірі звуки
І сіро линуть в нікуди.
І сміх тих тіней – крики муки,
А плач – то туга німоти...
Над містом тіней – морок ночі
Безвихідь сіра, смерті мла...
Туманом сірим оповиті
Вже більш не сяють купола церков – могил…
Істоти мертві – сірі тіні,
Ті, що колись були людьми,
Шукають в склепах тих спасіння
Але там тільки морок й тлін...
А діти, Боже, малі діти!
Маленькі тіні на Землі,
Тендітні сірі Твої квіти,
Що не розквітли, не зросли!..
Сповиті мороком пекельним
Печать біди несуть в собі
І їхні сірі оченята
Мене благають: “Нас спаси!..”
Помилуй, Боже, місто мертвих,
Світ тіней, що були людьми!
Спаси моїми молитвами,
Любові світло воскреси!
Та Ти мовчиш... Могильна тиша
Забрала вечір, знову ніч... Поснули тіні...
Й серед ночі вже кольорові бачать сни –
Де хочуть жити і любити! Позбутись сірості й біди!
Та все дарма... Для них вже пізно...
Вони живуть останні дні...
17 листопада 2003 року
